Санаторний ДНЗ ясла-садок № 11 "Зірочка"








Сторінка психолога

 

26.11.2021

 

 

 

 

 

25.10.2021

 

Корисні поради для дорослих щодо розвитку творчих здібностей дітей:

 

  • Давайте дитині можливість побути одному і дозволяйте займатися своїми справами (але не комп’ютерними іграми). Надлишок опіки може пригальмувати його творчість. Бажання і цілі дітей належать їм самим, а батьківська допомога може інколи сприйматися як «порушення кордонів» особистості.
  • Допомагайте вчитися будувати її власних поглядах, щоб вона могла поважати  себе і свої ідеї поряд з іншими ідеями та їх носіями. Таким чином, її самому, в свою чергу, будуть цінувати інші.
  • Допомагайте у задоволенні основних людських потреб (почуття безпеки, любові, поваги до себе і оточуючих), оскільки людина, енергія якої скована основними потребами, менше здатна досягти висот самовираження.
  • Виявляйте симпатію до її перших незграбних спроб виражати свої ідеї словами і робити їх таким чином зрозумілими оточуючим.
  • Знаходьте слова підтримки для нових творчих починань дитини, уникайте критикувати перші спроби – якими б невдалими вони не були. Ставтеся до них з теплом: малюк прагне творити не лише для себе, але й для тих, кого любить.
  • Допомагайте дитині стати «розумним авантюристом» і часом покладатися  в пізнанні на ризик  та інтуїцію; найвірогідніше , саме це допоможе зробити справжнє відкриття.
  • Підтримуйте необхідну для творчості атмосферу, допомагаючи дитині уникнути суспільного несхвалення, зменшити соціальні тертя і подолати негативну реакцію однолітків. Чим більше ви надаєте можливостей для конструктивної творчості, тим щільніше закриваються клапани деструктивної поведінки. Дитина позбавлена позитивного творчого  виходу, може спрямувати свою творчу енергію у зовсім небажаному напрямку.

 

 

25.09.2021

 

Адаптація: як батьки можуть допомогти малюкам і самим собі

 

Допомога дитині

  • Позитивно відгукуйтесь про вихователів і дитячий садок, навіть якщо вам щось не сподобалось. Дитина легше адаптується, якщо ви демонструватимете доброзичливе ставлення до вихователів. Розмовляйте про дитячий садок не лише з малюком. Розкажіть комусь у його присутності, у який хороший садок тепер ходить малюк і які хороші вихователі там працюють.
  • Не змінюйте режим дня малюка у вихідні. Можете дозволити йому поспати трохи довше, але стільки, щоб істотно не зсувати розпорядок дня. Якщо дитина хоче відіспатися у вихідні, це значить, що ви неправильно організували режим дня і, можливо, малюк лягає надто пізно.
  • Не перевантажуйте малюка. Наразі у його житті відбувається багато змін, тож зайве напруження нервової системи малюку ні до чого.
  • Створіть вдома атмосферу спокою та турботи. Частіше обіймайте малюка, гладьте його по голівці, говоріть ніжні слова. Частіше хваліть за успіхи та хорошу поведінку.
  • Поблажливо ставтеся до капризів. Малюк вередує, бо його нервова система перевантажена. Щоб заспокоїти дитину, обійміть її і переключіть її увагу на іншу діяльність, приміром гру.
  • Дайте дитині в дитячий садок невелику іграшку. Заздалегідь узгодьте це з вихователем. Коли вас немає поряд, малюк почуватиметься спокійніше, якщо поруч буде щось рідне та знайоме – частинка дому.
  • Вигадайте й інсценізуйте казку. Вона може бути, приміром, про те, як маленьке мишеня вперше пішло до дитячого садка. Розкажіть, що мишенятку спочатку було незатишно й трохи лячно в дитячому садку, але згодом воно потоваришувало з іншими звірятами та вихователями. Інсценізуйте казку за допомогою іграшок. Зверніть увагу на те, що ключовий момент казки та інсценізації – повернення мами/тата за мишенятком. Тому в жодному разі не переривайте розповідь до цього моменту. Пам’ятайте, основна мета казки – допомогти малюку зрозуміти, що ви обов’язково за ним повернетеся.

Допомога самим собі

  • Не ігноруйте своїх емоцій. Часто батьки не розуміють, що відбувається, і намагаються ігнорувати свої емоції. Ви маєте право на всі свої почуття, і у цьому разі вони абсолютно природні. Утім, постарайтеся зберігати спокій, адже дитина переймає ваші емоції. Демонструйте впевненість у своєму рішенні віддати дитину в дитячий садок. Що менше ви сумніватиметеся в тому, що дитина має ходити в дитячий садок, то більше віритимете, що вона рано чи пізно адаптується. Дитина «зчитає» вашу упевненість і сама почуватиметься впевнено.
  • Повірте, що малюк – не слабкий. Адаптаційна система дитини достатньо сильна, щоб витримати це випробування. І навіть якщо дитина заливається сльозами – це хороший знак. Гірше, коли дитина настільки затиснута лещатами стресу, що не може плакати. Плач – помічник нервової системи, що запобігає її перевантаженню. Тому не бійтеся дитячого плачу й не сваріть малюка за рюмсання. Звісно, дитячі сльози змушують вас хвилюватися, але ви теж обов’язково впораєтеся.
  • Зверніться по допомогу. У дитячому садку працює практичний психолог – фахівець, який може детально розповісти, як відбувається адаптація, скільки вона триває, які поведінкові реакції дитини можливі. Та найголовніше – практичний психолог може запевнити вас у тому, що в дитячому садку працюють уважні і турботливі фахівці. Іноді батькам потрібно знати, що дитина швидко заспокоюється після того, як вони йдуть. Таку інформацію також може надати практичний психолог. Адже він спостерігає за дітьми і вихователями під час адаптації.
  • Заручіться підтримкою. Вас оточують батьки, що переживають ті самі почуття, що і ви. Підтримуйте одне одного, дізнайтеся, до яких лайфхаків вдається кожен з вас, щоб допомогти своїй дитині. Разом відзначайте і тіштеся успіхами – своїх дітей і власними.

 

  Терпіння вам!

 

10.08.2021

 

Поради батькам: як підготувати дітей до школи

 

Психологічна готовність дитини до шкільного навчання полягає в тому, щоб до часу вступу до школи в неї склалися психологічні риси, які властиві школяру.

У дошкільному віці виникають поки що тільки задатки цього перетворення в учня: бажан­ня вчитися, стати школярем, уміння керувати своєю поведінкою і діяльністю, достатній рівень розумового розвитку й розвитку мови, наявність пізнавальних інтересів і, звичайно, знань і навичок, необхідних для шкільного навчання. Накопичення цих передумов — непроста справа.

 

Що ж можна і чого не можна робити до школи?

 

• до приходу в школу змінювати режим життя дитини: позбавляти його денного сну, довгих прогулянок, ігор у достатній кількості;

• оцінювати все, що робить малюк, так, як слід оцінювати діяльність учня;

• проходити з дитиною програму першого класу, насильно змінюючи гру навчанням.

 

• прищепити дитині інтерес до пізнання навколишнього світу, навчити спостерігати,

• думати, осмислювати побачене і почуте;

• навчити долати труднощі, планувати свої дії, цінувати час;

• вчити дитину слухати і чути своє оточення, поважати чужу думку, розуміти, що свої бажання потрібно узгоджувати з бажаннями інших людей — дітей і дорослих, прагнути реально оцінювати свої дії й досягнення.

 

 

20.07.2021

 

«Як не треба готувати дитину до школи»

 

Напевно, немає таких батьків, які б не хотіли бачити своїх дітей здоровими, добре розвиненими, готовими опанувати непросту шкільну програму. Проте досвід роботи дозволяє зробити висновок, що далеко не всі батьки знають, як правильно підготувати дитину до школи, і часто припускаються дуже серйозних помилок. Дозволю собі узагальнити ті негативні моменти, які найчастіше виникають при підготовці майбутнього школяра.

Ще й досі багато хто з батьків сповідують принцип "щасливого дитинства". В їхньому розумінні дитина дошкільного віку має лише грати з ровесниками і не обтяжувати себе жодними проблемами. Це ніби і є "щасливе дитинство". А школа на те й існує, аби навчити школяра різних премудрощів. Зрозуміло, що такий підхід є хибним. Дитину необхідно поступово готувати до школи, наприклад, через гру, мудрі батьки не нав’язують, а пропонують своєму сину чи доньці. Якщо гра захоплює дитину, вона гратиме з вами всюди: вдома, на прогулянці,в поїзді тощо.

Саме через гру можна розвинути мислення, пам’ять, увагу, уяву дитини. Наприклад, колесо, яке відвалилося від машини, мамину обручку можна використати, щоб запитати в сина чи доньки "А якої воно форми? А ще які речі мають таку саму форму?" і у відповідь почути із здивуванням назви понад двадцяти різних предметів.

"Біле, квадратне, знаходиться над головою" - раптом загадково каже мама, готуючи вечерю. І чотирирічна донька, забувши одразу про капризування, весело включається в цю гру. "Стеля" - робить відкриття дівчинка і загадує своє слово.

"Давайте грати так, щоб все було навпаки" - пропонує мені сусід по пляжу, хлопчик п’яти років. Його мама пояснює, що дитині важко зрозуміти, що таке слова - антоніми, тому вона так просто назвала гру. Мама бере в руки чорний камінчик - хлопчик кидає білий. При цьому він називає всі предмети і дії та їхні протилежності. Подібних ігор існує велика кількість. Вони описані в літературі, періодичній пресі. Після опанування серії ігор ви помітите, що і самі здатні вигадувати, творити.

Найважливіший принцип підготовки до школи - розвиток допитливості. Звичайно, починати цей процес варто не в шість років, а раніше. А якщо ви ще навчите дитину слухати, спілкуватись з іншими дітьми і дорослими, підтримаєте її прагнення до самостійності: ініціативність, якщо допоможете вашій дитині відчути себе особистістю, яка багато що може, і до того ж, перебуває у доброму фізичному стані, ви зробите дійсно чимало для того, аби щасливе дитинство продовжувалося і в шкільні роки.

Багато є батьків, які підготовку малюка до школи розуміють, як систематичне тренування в читанні, письмі й рахунку. Найбільш наполегливі "проходять" з дитиною майже всю програму першого класу. Ці батьки не враховують однієї дуже важливої речі, а саме: вміння читати і писати не означає повної готовності до школи. Зокрема читання безпосередньо пов’язане з попереднім досвідом малюка і є відтворенням навколишнього світу. Воно складається з почуттів дитини, ставлення її до книжок, запасу слів, її самостійності, впевненості в собі, відносин із батьками.

Доволі поширеним є такий спосіб підготовки, коли батьки не просто займаються репетиторством, а глибоко, ретельно вивчають програму 1-го класу з виконанням домашніх завдань у повному обсязі. Фактично уроки розпочинаються ще за рік до відвідування школи. Цей підхід батьки пояснюють просто: у такий спосіб вони самі намагаються вберегти сина чи доньку від стресу, яким вони вважають вступ до першого класу. Пізніше, вже в школі, такій дитині буває просто нецікаво на урокахНебезпека подібної підготовки до школи полягає в тому, що такі учні привчаються нічого не робити на уроках, марно витрачаючи час. Вони швидко виконують завдання і вимушені чекати, поки це зроблять інші. Їм важко стежити за повільним нечітким читанням решти учнів; тому вони відволікаються, малюють читають інші книжки, граються. Крім того, батьки, які в такий спосіб готують дітей до школи, більше піклуються про рівень їх інтелектуальної готовності і не звертають потрібної уваги на загальну психологічну підготовленість. Як правило, вольовий рівень таких дітей є низьким. Звичка отримувати позитивні оцінки без особливих зусиль, відсутність навички до копіткої, щоденної роботи дається взнаки в третьому і наступних класах, коли успішність цих дітей різко знижується. Негативні наслідки такого явища спостерігаються при формуванні особистості, зокрема її самооцінки.

Батькам важливо усвідомити, що дитина йде до школи, аби глибоко та краще пізнати світ, аби кожного дня робити маленькі відкриття, а не просто отримувати оцінки. Є й такі батьки, які озброїли своїх дітей психологічними тестами, що використовують при прийомі до школи. І ось уже малюк зазубрює відповіді на запитання,за допомогою яких перевіряють кмітливість тощо.

Доводилося зустрічатися і з такими батьками, для яких підготовка дитини до школи повязана з пошуком престижних навчальних закладів. "Чим моя дитина гірша?" - таким принципом керуються деякі батьки, котрі без урахування можливостей і функціональної готовності дитини до школи влаштовують її в спеціалізований навчальний заклад із поглибленим вивченням іноземних мов, математики тощо. Таким батькам хочеться сказати: "Дитина не є засобом самоствердження. Поважайте її індивідуальність, неповторність, любіть її такою, якою вона є, просто тому, що це - Ваша дитина. Обираючи якусь школу, керуйтеся тим, аби вашій дитині там було добре. Тому при виборі навчального закладу виходьте з інтересів та здібностей   вашої дитини".

 

 

 

18.06.2021

 

Як допомогти дитині адаптуватись до дитячого садочку

 

Дитина іде до дитячого садочка. Напевно, немає батьків, які б не хотіли, щоб цей етап пройшов легко, спокійно, щоб малюк з задоволенням і без криків відразу ж пішов до дитсадка. Але так буває досить рідко. Частіше діти перших кілька днів чи тижнів плачуть, не хочуть відпускати маму. І в цьому немає нічого незвичного. Для дитини початок відвідування садочка — це стрес. І наше з вами завдання пом’якшити його настільки, щоб він пройшов непомітно і без неприємних наслідків. Тому пропонуємо вам 14 правил для батьків, щоб адаптація дитини пройшла якомога легше і швидше.

  1. Віддавати дитину в дитячий садочок краще в теплу пору року, коли діти більшість часу проводять на прогулянці. Так дитині буде легше адаптуватися, оскільки ігри на свіжому повітрі, пісочниця — все дуже нагадує звичні умови її повсякденного життя.
  2. За тиждень-два привчити дитину до режиму, який встановлено в садочку і ввести в раціон дитини блюда, які готують в садочку. Таким чином на 2 стресових моменти стане менше. Дитина повинна звикнути прокидатися зранку (наприклад, о 7:00), спати вдень з 13:00, снідати і обідати приблизно в той же час, що і в садочку. Тоді їй буде легше звикати до умов садка.
  3. Навички самообслуговування. Навчіть малюка одягатися, роздягатися, їсти ложкою, відучіть від одноразових підгузків. Звичайно, якщо вам доводиться віддавати дитину в дитсадок в дуже ранньому віці, то ці навички можуть бути ще не сформовані на достатньому рівні. Головне, щоб дитина хотіла і пробувала самостійно одягатись чи їсти, а ткож вміла попросити про допомогу. Тоді вона комфортніше і впевненіше почуватиметься серед однолітків, серед яких знайдуться ті, що вміють робити це самостійно.
  4. Сформувати позитивну установку на садочок. Це дуже важливий пункт! Ніколи не лякайте дитину садочком. Такі фрази, як: “Заспокойся, бо відведу в садок”, “От підеш в садочок — побачиш!” здатні сформувати у дитини установку на те, що в садочку погано і його варто уникати всіма силами. Не використовуйте фрази, які містять негатив для дитини (“А в садочку тобі доведеться таке їсти!”, “От підеш в садочок, а там будеш мусити ділитися з дітками!”. Розповідайте дитині про садочок, гуляйте біля нього, спостерігайте за дітьми на майданчику в дитячому садку, коментуючи все, що побачили.
  5. Не обманюйте дитину! Говоріть так, як є. Не варто дуже розхвалювати садочок, щоб потім у дитини не було розчарування. “Так, ти прийдеш в групу, а там багато діток. Спочатку ти нікого не знатимеш, але вихователька допоможе подружитись і вам буде весело!”. “Так, тобі доведеться бути в садочку без мами, я теж буду сумувати за тобою, але ввечері я обов’язково за тобою прийду!” — ось так краще розмовляти з дитиною.
  6. Навчіть дитину відпускати маму, гратися самій іграшками. Звичайно, не у всіх є така можливість, але добре, якщо у дитини є регулярний досвід того, що мама відлучається на декілька годин, а малюк тим часом залишається з татом, бабусею, нянею… Діти, які ніколи не розлучалися з мамою, так само, як і ті, у яких був невдалий досвід такого розлучення, можуть довше адаптуватися до дитячого садочка.
  7. Навички спілкування. Покажіть дитині, як ділитися іграшками, як просити іграшку, як звертатися до дорослих. Ці навички пригодяться їй в групі дитсадка буквально з першого ж дня. Для підготовки дитини до дитсадка, відвідуйте групи раннього розвитку, хоча б для того, щоб дитина звикла до дитячого колективу, занять і необхідності слухати і чути дорослого.
  8. Спілкуйтеся з вихователями з повагою і доброзичливо. Дитина дуже уважно слідкує за вашими емоціями, реакціями, поведінкою. Таким чином, вона ставиться до інших людей так, як ви ставитесь до них, вона переймає ваше ставлення. Тому, прийшовши в дитячий садок вперше, дитина повинна відчути і зрозуміти, що вихователь — “добра”, бо мама з нею привітна, спокійна і доброзичлива.
  9. Обов’язково прощайтесь, не тікайте, залишаючи дитину. Це стосується не тільки дитячого садка, але і будь-яких моментів розлучення. Дитині набагато легше зрозуміти, що мама іде і скоро повернеться, ніж збагнути, куди мама раптово поділася. В останньому випадку діти починають придумувати, що мама покинула їх і більше ніколи не повернеться. Тоді починаються сльози, переживання, істерики, небажання відпускати маму ні на секундочку.
  10. Не порушуйте звички на перших порах, навіть погані (смоктання пальця, соски і т.п.). Якщо ваш малюк смокче соску, палець чи має ще якусь звичку, не намагайтесь відучити від неї паралельно з вступом до ЗДО. Так ви додаєте ще один стрес вашій дитині. Зачекайте поки дитина адаптується до садочка, тоді займіться звичками. Або ще краще, відучіть від звички заздалегідь, ще до початку відвідування дитсадка.
  11. Увага, ласка, тепло. Малюку, який почав ходити в дитсадок, приділяйте більше уваги, тепла, ласки, більше обіймайте, демонструйте свою любов, більше часу проводьте разом. Таким чином ви компенсуєте ту нестачу мами протягом дня і ще раз переконуєте, що мама продовжує любити, а не покидає в садочку, бо більше не любить.
  12. Якщо дитині важко розлучатися з мамою, нехай відводить до дитсадка тато, бабуся чи ще хтось. Хоча б на перших порах.
  13. Пам’ятайте, ДИТИНА ВІДЧУВАЄ ВАШУ ТРИВОГУ! Тому стояння під дверима групи і прислухання до того, що там відбувається, ходіння навколо садочка і “заглядання у вікна” ні до чого хорошого не приведе. Дитина, котра відчуває мамину тривогу чи страх, починає сама боятися і думати, що в садку з нею може трапитися щось неприємне. Для такої дитини період адаптації може не закінчуватися дуже довго — поки мама не заспокоїться і не відпустить свої переживання.
  14. Приймати почуття дитини. Виключити нотації, переконання… Якщо дитина плаче в садку, сумує за мамою, ніколи не заперечуйте її почуття, не не магайтесь зразу ж переконати, що ці почуття марні. Просто прийміть їх, покажіть, що ви розумієте, що це нормально так відчувати.

 

 

 

18.05.2021

 

Дитина взяла чужу річ – що робити?

Трапилося несподіване: дитина принесла додому чужу річ, яку взяла без дозволу. Зринає у думках: «Моя дитина вкрала...». Не варто впадати у розпач та картати себе: «Ми погані батьки!».Поміркуймо разом, як запобігти лиху, що потрібно робити батькам для розв'язання цієї проблеми,
а від яких кроків необхідно утриматися.

Чого не слід робити?

  • Не називайте дитину «злодюжкою», «крадієм» та не просторікуйте, що не любите крадіїв і таких «поганих дітей, які ганьблять сім'ю».
  • У жодному випадку не кажіть: «Я тебе не люблю». Дитина розуміє вас буквально, і це травмує її.
  • Не погрожуйте розправою, а тим більше фізичною. Погодьтеся, що це просто недопустимо у XXI сторіччі.
  •  

Що робити?

Спочатку слід заспокоїтися. Хоча б тому, що з цією проблемою стикається чимало інших сімей. Це лише один з тих життєвих уроків, які треба пройти разом з дитиною, щоб набути досвіду подолання складних ситуацій, піднятися на новий щабель у своєму особистісному і батьківському розвитку. Зрозумійте, що від вашої реакції на таку подію значною мірою залежить, як розвиватимуться стосунки з дитиною — на основі довіри чи на основі підозри і тотального контролю. Скористайтеся ситуацією, щоб навчити дитину працювати над власними життєвими помилками. Дайте зрозуміти дитині, що допоможете їй вийти із ситуації гідно і не дорікатимете їй у майбутньому. Спробуйте з'ясувати, що саме змусило дитину скоїти негарний вчинок. Для цього проаналізуйте, якими взагалі можуть бути внутрішні мотиви, що здатні спонукати дитину взяти чужу річ. Саме від цих «внутрішніх» передумов залежить, яким чином краще спланувати розмову з дитиною, на чому слід зосереджувати увагу, як допомогти дитині озвучити свої почуття та донести до неї свої власні.

 

Варіант перший: «Не знав»

Присвоєння чужого може бути наслідком недостатнього усвідомлення того, що в дитячому садку є іграшки — спільні для всіх дітей, якими кожен може бавитися вільно, та іграшки, які діти приносять з дому і які не можна брати без дозволу господаря. Допоможіть дитині розібратися у поняттях «моє», «твоє», «чуже», «наше». Відповідну розмову можна будувати на прикладах з власного життя. Діти високо цінують відвертість дорослих, тому не слід боятися втратити авторитет через свої зізнання у дитячих капостях, муках сумління, каятті чи радості від перемоги над власною слабкістю. Корисним буде і читання літературних творів, перегляд мультиплікаційних і художніх дитячих фільмів, де відображено схожу моральну колізію. Радимо звернутися до творів Лесі Українки, Олени Пчілки, Наталі Забіли, Всеволода Нестайка, Григорія Бойка, Григорія Усача, Михайла Зощенка, Віктора Драгунського, Агнії Варто, Астрід Ліндгрен.

 

Варіант другий: «Дуже хочеться»

Інший спонукальний мотив взяти чуже — жагуче бажання мати саме таку річ. Потрапивши до поля зору дитини, омріяна іграшка, книжка чи інша річ заволодіває всіма її думками та емоціями. Як устояти перед спокусою, коли те, про що мріялось і що снилось, ось тут, поруч, достатньо лише про стягнути руку і можна доторкнутися, взяти. Адже так хочеться! Дитина не може опанувати себе, іде слідом своїх бажань та піддається спокусі — бере те, що їй не належить. «Я так хотіла таку лялечку. Вона така красива. Я не могла випустити її з ручок, хотіла вдома ще попереодягати її, порозчісувати, вкласти спати на свою подушечку...» — так може пояснити подібний вчинок маленька дівчинка. У такій ситуації слід емоційно бути разом з дитиною, адже ділячись своїми почуттями, вона розраховує на відгук, розуміння, підтримку і допомогу. Перебіг розмови з дитиною залежить від особливостей висловлених нею почуттів, розуміння її емоційного стану. З цієї довірливої бесіди може розпочатись дорослішання дитини у сфері саморегуляції, що є важливим свідченням особистісного розвитку. Саморегуляція, як і виховання волі, починається з уміння стримувати перший порив, контролювати свої бажання, узгоджувати «хочу» та «дозволено — не дозволено», «можна — не можна», «доречно — недоречно», «вчасно — невчасно». До речі, ігри з правилами (лото, доміно тощо) є незамінними помічниками батьків у нелегкій справі виховання довільної поведінки, вміння дотримуватися правил, керуватися ними, оволодіння навичками саморегуляції, самоконтролю. До того ж опанування іграми з правилами допоможе дитині досягти дошкільної зрілості і психологічно підготуватися до систематичного шкільного навчання.

 

Варіант третій: «Робін Гуд»

Негарний вчинок може бути реакцією на образливу поведінку власника речі, який хизувався нею, виказуючи свою зверхність, принижував інших дітей, вимагаючи «плату» за можливість погратися цікавою іграшкою. Дитина сприймає таку ситуацію, як несправедливу, а себе бачить жертвою несправедливості: «Чому у нього є, а в мене нема?! Я що — гірший? Ні! Я доїдаю кашу до кінця і одягаюсь на прогулянку першим, а він (власник привабливої речі) весь час дражниться. Так нечесно!» — ось приблизний хід думок маленького «винуватця» інциденту. У такому випадку необхідно з'ясувати разом з дитиною, що таке «добре» і що таке «погано», як слід чинити, а від чого потрібно утримуватися, а відтак навчити її захищати себе та відстоювати свою гідність, протистояти маніпуляціям і провокаціям (прикро, але часто-густо провокаційній моделі поведінки діти навчаються підсвідомо, наслідуючи моделі поведінки батьків).

 

Варіант четвертий: «Агов, я тут!»

   Можливо, на тлі матеріального статку дитина не отримує від батьків достатньої емоційної уваги, тепла і любовіТоді вона знаходить ще не випробуваний, але, як виявляється, доволі ефективний спосіб привернути до себе їх увагу, змусити зосередитися на своїй особистості: порушує узвичаєні правила поведінки, свідомо ігнорує усталені вимоги. І досягає свого — опиняється у центрі уваги та яскравих емоційних реакцій (байдуже, що негативних!), стає об'єктом хай неприємних, але жвавих розмов. У такій ситуації дитина розуміє, що від неї хоч якось залежить те, що відбувається у сім'ї. Такий вчинок дитини — сигнал тривоги батькам, який міг би звучати так: «Може, хоч тепер тато нарешті помітить мене і відірветься від комп'ютера, а мама перестане годинами розмовляти по телефону та поспілкується зі мною. Вони все ж небайдужі до мене». Своїми діями дитина виявляє серйозну не стільки особисту, скільки сімейну проблему, що поступово «руйнує» стосунки у сім'ї, блокує вияви почуттів, віддаляє дитину від батьків. Небезпечно пропускати такі важливі сигнали від дитини, закривати на них очі, ставитися до них поверхово, обмежуючись покаранням дитини. Отримавши такий сигнал, батькам необхідно розпочати роботу над собою та шукати шляхи налагодження відкритих, довірливих стосунків у сім'ї, рівноправним членом якої є дитина.

 

Варіант п'ятий: особистий приклад

Подумайте, чи не провокуєте ви дитину на крадіжку власною поведінкою: легковажним ставленням до грошей (замість того, щоб покласти їх до гаманця, розпихуєте по кишенях або скрізь розкидаєте), завищенням значення матеріальних цінностей, нав'язливими розмовами про престижні речі, «шопоголізмом» та захопленістю переглядами фільмів про заможне життя тощо. Залучайте дитину до обговорення сімейного бюджету та планування витрат."Вона має знати, що гроші заробляють працею, чи фізичною,чи розумовою, і водночас вчитися адекватно визначати їх місце у системі цінностей, де пріоритетним залишається нематеріальне — дружба, любов, співчуття, взаємопідтримка.

 

 

 

 

20.04.2021

 

Як привчити дитину прибирати в своїй кімнаті

 

Дієві поради для сучасних  матусь

 

1) Перетворіть прибирання на веселу гру ( Хто швидше?)

 

2) Будьте прикладом для наслідування, прибирайте за собою завжди

 

3) Не починайте нової гри не прибравши непотрібні іграшки

 

4) Зробіть зберігання іграшок зручним (спеціальний кошик чи шухляда)

 

5) Ніколи не говоріть, що прибирання іграшок - нудна справа

 

6) Обов'язково хваліть за порядок в кімнаті і заохочуйте дитину маленькими презентами

 

7) Дайте можливість виправити помилку 

 

 

Вислови, які хоче і має чути кожне маля (не залежно від віку)

 

Я тебе люблю

 

Я пишаюсь тобою

 

Пробоч мене, будь ласка

 

Я не ображаюсь на тебе

 

Я тебе уважно слухаю

 

Це твоя відповідальність

 

Ти зможеш

 

 

12.03.2021

 

 

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                       Як характер дитини залежить від типу виховання                                                                                                                                                                                                                                      Психологи до кінця ще не визначилися, що ж відіграє вирішальну роль у вихованні людини. Багато в чому характер дитини залежить від спадковості, темпераменту, соціального середовища. Але й тип виховання теж має величезне значення у формуванні характеру людини. Психологи ділять дітей і батьків на три групи, яким відповідають методи виховання.                  
 
 

Авторитетні батьки й ініціативні діти

 

Авторитетні батьки добре розуміють своїх дітей і воліють їх не карати, а заохочувати, а також пояснювати, що добре, а що погано. Вони постійно хвалять дітей, чуйно ставляться до їхніх потреб, намагаються їм допомогти, вселити в них упевненість у власних силах.

Для таких батьків важливо виховати самостійну людину та самодостатню особистість. Тому вони не нав'язують їм свою думку. Коли дитина вередує, такі батьки намагаються проявляти твердість. Зокрема якщо капризи супроводжуються вибухами гніву й істериками.

Діти авторитетних батьків виростають добрими й товариськими, з розвиненим почуттям гідності та самоконтролю, вони прекрасно налагоджують стосунки не тільки з однолітками, а й із дорослими.

Авторитарні батьки та конфліктні діти

Авторитарні батьки намагаються постійно контролювати свою дитину. Права й свободи малюка ніяк не захищаються в сім’ї, батьки намагаються всіляко підкорити собі дитину, а вона запекло пручається, тому стає дратівливою та владною.

Або ж, навпаки, батькам вдається придушити характер дитини, і вона перетворюється на похмуру і підозрілу, нетовариську людину з розвиненим комплексом вини. Головні методи виховання авторитарних батьків – покарання, погрози та догани, система заборон за будь-які провини і порушення. Дитина таких батьків виростає переважно безвладною та несамостійною людиною.

Безтолкові батьки й агресивні діти

Безтолкові батьки пускають виховання дитини на самоплив і дозволяють їй робити практично все, що вона хоче. Такі батьки не можуть і не хочуть контролювати своїх дітей, не вимагають від них ані самостійності, ані відповідальності. Тому в таких кинутих напризволяще малюків часто бувають проблеми з дисципліною в садку та школі, і із самоконтролем у дорослому житті.

Безтолкові батьки в нападах гніву карають дітей, і доволі жорстоко. У такій сім’ї дитина часто позбавлена батьківської любові, розуміння й уваги.

Психологи стверджують, усі сім’ї потрапляють під цю класифікацію з тими або іншими застереженнями. Буває, звісно, що мама і тато дотримуються різних поглядів на виховання дитини. У такому випадку дитині ще складніше, адже вона змушена пристосовуватися під різні обставини та методи виховання. Від такої невизначеності дитина страждає та виростає маніпулятором і пристосуванцем.

 

 09.02.2021

 

ЗАПОВІДІ БАТЬКІВСТВА

Одвічне питання турбує не одне покоління батьків: як виховувати дитину? Що робити, аби вона виросла доброю людиною, розкрившись усіма своїми здібностями, аби змогла віддати людям те, з чим прийшла у світ? Чимало вчених у різний час обгрунтували своє бачення батьківської педагогіки. Світова психолого-педагогічна думка виробила ряд цінних настанов, які з урахуванням сучасного практичного досвіду лягли в освіту прийнятих у Міжнародний рік дитини десяти правил поведінки батьків, своєрідного кодексу любові, що його мають дотримуватися ті, кому Богом призначено плекати найдорожчий скарб - їхніх дітей.

 

1.Люби свою дитину!

Радій її присутності біля тебе, приймай її такою, якою вона є, бо то твій паросток, твоє творіння. Не ображай і не принижуй її, не розхитуй її віри в себе, не завдавай болю несправедливою покарою, не відмовляй у твоїй довірі, дай їй привід любити тебе.

2.Оберігай своє дитя!

Захищай дитину від фізичних та душевних небезпек, навіть, якщо доведеться жертвувати власними інтересами й ризикувати своїм життям. Не зважай ні на що, коли йдеться про твоє дитя, про твою дитину квітку, яку можуть знівечити.

3.Будь добрим прикладом для своєї дитини!

Прищеплюй до духовних вартостей свого народу і сам живи, дотримуючись його традицій. Стався до дитини з великою відповідальністю, їй потрібне таке домашнє вогнище, де сім'я дружна, де шанують і люблять людей похилого віку, де підтримують тісні та щирі зв'язки з усім родом та друзями. Вона має жити у такій родині, де панує чесність, справедливість, скромність, гармонія у всьому.

4.Грай зі своєю дитиною!

Віддай дитині стільки часу, скільки необхідно для її розвитку. Менше зважай на свої власні інтереси, бо інтереси дитини - водночас і твої. Багато розмовляй з нею, не відвертайся, коли вона щось говорить: може саме в ту мить дитина звіряється тобі найбільшими таємницями свого життя. Грай з нею так, як їй подобається, приймай серйозно її гру, світ її уяви.

5.Працюй зі своєю дитиною!

Допомагай дитині, коли вона намагається взяти участь у якійсь справі. Коли підросте, потроху залучуй до праці з людьми і для людей. На дозвіллі, під час канікул, не бідкайся, що вона втомиться від роботи, бо для неї праця з дорослими - то погляд у майбутнє.

6. Дозволь дитині набувати життєвого досвіду, нехай навіть не безболісного, але самостійного!

Дитина визнає лише такі враження, які пережила самостійно, а твій власний життєвий досвід (хоч як тобі прикро) часто-густо не важить для неї нічого. Тож дай їй змогу самій "збирати свою скриню", навіть якщо тут існує певний ризик. Надмірна опіка й тепличні умови життя можуть викликати соціального інваліда.

7.Покажи дитині можливості і межі людської волі!

Розкрий перед дитиною чудові можливості розвитку й самоутвердження людської особистості відповідно до її особливостей та обдарованості. Водночас показуй на прикладах, що кожен має визнавати норми співжиття і дотримуватися їх у родині, в колективі, у суспільстві.

8.Привчай дитину бути слухняною!

Стеж за поведінкою дитини і спрямовуй її так, щоб учинене нею не завдавало шкоди ані її самій, ані будь-кому. Не обминай моментів, коли вона не гарно поводиться у твоїй присутності, зауваж і поясни, чому треба чинити саме так, а не інакше, для неї це буде наукою. Винагороджуй за додержання установлених правил, однак у разі нагальної потреби наполягай на шануванні їх за допомогою розумного покарання.

9.Чекай від дитини лише таких думок та оцінок, на які вона здатна на даному етапі свого розвитку і які може підказати її власний досвід!

Мине багато часу, доки дитина навчиться орієнтуватись у складному світі, що оточує її. Допомагай її, скільки зможеш, і вимагай від неї власної думки чи самостійного висновку тільки з урахуванням реалій її вікового розвитку і вже набутого досвіду.

10.Давай дитині змогу набувати такі враження, які полишатимуть вартісні спогади!

 

 25.01.2021

 

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                           Що робити, якщо малюк не хоче ходити в дитячий садочок?

 

Хоча б раз у житті кожен з батьків стикався з проблемою: дитина не хоче ходити в садочок. І ні обіцяні солодощі, ні вмовляння, ні покарання не допомагають. Дитячі психологи стверджують, що часом за небажанням ховається серйозна проблема:

 

 Адаптація. Уявіть, вчора ви були центром всесвіту для своєї мами (тата, бабусі), а тепер потрібно рано вставати, їсти незрозумілу їжу, грати з десятком новеньких дітей. В саду все підпорядковується розкладом, і висловити невдоволення новенький може тільки категоричною відмовою.

 

• Харчування. У державних ДНЗ їжа проста: супи, омлети, пюре, запіканки, компоти. Чекати домашніх шедеврів від мами не доводиться, а деякі вихователі ще й догодовують. Зрозуміло, що дитина не хоче ходити в садок, де до його побажань ніхто не прислухається.

 

• Денний сон. У віці 5-6 років в денному відпочинку багато дітей не потребують, а вихователь вимагає дві години лежати у ліжку. Гіперактивним карапузам це просто не під силу.

 

• Однолітки. Найскладніше сором'язливим дітям, які не вміють заводити знайомства і вживатися в колектив. У кожного малюка можуть бути конфлікти з однолітками, так що батькам потрібно тримати «руку на пульсі».

 

• Вихователь. По-перше, вихователь може крихітці не сподобатися за манерою спілкування, характеру і так далі. По-друге, у віці трьох років малюк проявляє самостійність і небажання підкорятися системі. По-третє, іноді поведінка педагога не завжди розташовує до довіри.

 

• Непідготовленість. Не всі батьки усвідомлюють свою відповідальність за майбутнє дошкільника і готують його до дорослого життя. Нерідко він навіть не вміє ложку в руках тримати чи самостійно одягатися. Звичайно, в садку цьому навчать, але кому подобається робити все самому?

 

• Прихильність до батьківПерш за все, організувати маленьке розслідування і зрозуміти, чому поведінка малюка змінилася.Якщо період адаптації ще не пройшов, постарайтеся приділяти дитині більше уваги вечорами, зверніться за допомогою до психолога.

 

   Крихітку ображають інші діти? - Підкажіть, як вести себе, поговоріть з вихователем і попросіть контролювати ситуацію. Учіть дитину знайомитися і дружити: водите його на дитячі майданчики, в гості, в гуртки.

   При конфліктах з вихователем, поговоріть з іншими батьками: якщо ви не самотні, питання доведеться вирішувати із залученням адміністрації саду.

   Попрацюйте над навичками самообслуговування: навчіть карапуза бути охайним, стежити за чистотою, виконувати необхідні дії. Нерідко саме несамостійні діти стають жертвами насмішок, які впливають на чутливу психіку малюка.

   Під новий режим теж доведеться підлаштовуватися, адже в дошкільному закладі чадо буде проводити більше часу. Постарайтеся на вихідних дотримуватися розкладу.

Якщо дошкільник погано їсть, поговоріть з вихователем, щоб насильно його не годували. За компанію з іншими крихітка з'їсть, скільки зможе: поясніть, що ви не будете в претензії. З ранку дитя не годуйте, щоб до сніданку у нього з'явився апетит. Давати з собою перекушування теж не бажано.

   Ситуацію з тихою годиною теж можна вирішити мирно: можна забирати сина (доньку) на цей час додому або просто приносити книжки або розмальовки.

   Розставання з мамою - найболючіша тема, але і з цим ви впораєтеся. Поясніть дитині, що ви тим часом будете заробляти гроші на нові іграшки та одяг. Не запізнюйтеся, проводьте з ним час вечорами, цікавтеся його життям - і поступово все налагодиться.

   Буває, що дитина не хоче займатися в дитячому саду з інших причин: часті хвороби, замкнутість, спроби маніпулювання батьками - не соромтеся звертатися за допомогою до фахівців!

 

 

 

07.12.2020

 

Рекомендації батькам гіперактивних дітей
  • У своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку, коли вона цього заслужила, підкреслюйте успіхи. Це допоможе зміцнити в дитини впевненість у власних силах.
  • Уникайте повторень слів «ні» і «не можна».
  • Говоріть стримано, спокійно і м’яко.
  • Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу, щоб вона могла його завершити.
  • Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.
  • Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності, що вимагають концентрації уваги.
  • Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийму їжі, виконання домашніх завдань і сну повинний відповідати цьому розпорядкові.
  • Уникайте по можливості скупчень людей. Перебування у великих магазинах, на ринках, у ресторанах тощо чинить на дитину надмірно стимулюючий вплив.
  • Під час ігор обмежуйте дитину тільки одним партнером. Уникайте неспокійних, гучних приятелів.
Рекомендації батькам по корекції тривожності дітей

У роботі з дітьми з тривожністю необхідно

  • - постійно підбадьорювати, заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;
  • - виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності, уміння правильно оцінити їх, опосередковано ставитися до власних успіхів, невдач, не боятися помилок, використовувати їх для розвитку діяльності;
  • - формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;
  • - розвивати орієнтацію на спосіб діяльності;
  • - розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й одноліткам, розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;
  • - щоб перебороти скутість,потрібно допомагати дитині розслаблюватися,знімати напругу за допомогою рухливих ігор, музики,спортивних вправ ; допоможе інсценізація етюдів на пряв сміливості,рішучості ,що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем;ігри,що виражають тривожність занепокоєння учасників,дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх , оцінити їх як характеристики ігрових персонажів ,а не даної дитини,і на основі психологічного «розототожнення» з носі є гнітючих переживань позбутися власних страхів;
  • - не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на вас. Навпаки, поставтеся до неї, до її обурення з розумінням і повагою: допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас;
  • - тільки тоді, коли емоції згаснуть, розкажіть дитині про те, як ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею владу форму висловлювання претензій;
  • - поспостерігайте за собою;
  • Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан,яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.

  13.11.2020

Пам’ятка батькам, щодо забезпечення позитивного

емоційного настрою дитини вдома (на вихідних, під час хвороби)

  •  Для того, щоб зібрати іграшки, можна влаштувати змагання. При цьому не полінуйтеся взяти в ньому активну участь. Але не перестарайтеся. В дитини має бути окрема роль.
  •  Щоб дитина не брала шампунь чи зубну пасту, яка належить дорослим, можна дати їй ними покористуватися чи купити ці предмети особисто для неї. Для дитини, як і для дорослої людини, дуже важливо мати свої особисті речі.
  • Важливо поділити для дитини предмети на ті, якими можна гратися, і якими гратися заборонено.
  •  Маленькі діти весь час просяться на руки, хочуть, щоб їх обіймали, пестили. Вони мають особливу потребу в тілесному контакті зі своїми батьками. І готові це робити повсякчасно. Нам здається, що вони вередують. Але для дитини до п’яти років це життєво важлива потреба. І якщо дитина не отримує потрібної їй кількості тілесних дотиків, вона може вирости вередливою.
  •  Якщо дитина не хоче йти на вулицю, то важливо зрозуміти, чому це відбувається. Найімовірніше, для цього є конкретна причина: їй ні з ким товаришувати, її кривдять, їй не подобається її одяг чи взуття, в цей момент їй просто хочеться залишитися вдома, малюка захоплює якась домашня гра.
  •  Вдягання перетворюється на катування, наприклад, тоді, коли дитину постійно вдягають у те, що їй не до вподоби. Їй можуть не подобатися ці штани, сорочка чи спідниця. Згадайте, як ретельно ви добираєте свій гардероб залежно від ситуації. Але в будь-якому випадку ви хочете виглядати привабливо. Крім того, річ, яку ви запропонували дитині, може бути для неї незручною.
  •   Чому ігри закінчуються слізьми? Буває так, що дитина накопичила багато негативних емоцій і гра допомагає їх виразити. Але емоцій так багато, що їй важко з ними впоратися й виразити їх одразу. Тому дитині важко зупинитися й заспокоїтися. Крім того, іноді дорослі самі провокують гру, що поступово перетворюється на бійку. Дитині, на відміну від дорослого, важко зупинитися. І як наслідок – сльози, крик і образа.
  •  Одна з найболючіших проблем – підготовка до сну. Напевно, буде краще, якщо ви заздалегідь попередите дитину про те, що, скажімо, через півгодини слід лягати в ліжечко. Можете тактовно приєднатися до гри й допомогти дитині закінчити її вчасно, знижуючи поступово темп гри чи завершуючи сюжет. Можна пообіцяти поговорити перед сном про щось цікаве, розповісти щось чи прочитати улюблену казку. Для дитини важливо, щоб ви знайшли час побути з нею перед сном.
  •  

28.10.2020

 

Золоті правила, аби вижити під час карантину з дітьми

 

 

  • Пам'ятайте, карантин - не привід для соціальної ізоляції.  Адже сучасні технології дають змогу спілкуватися на відстані  - у скайпі чи інших відеомесенджах. Обладнайте простір для спілкування з близькими в інтернеті- знайдіть зручне місце для ноутбука, планшета чи смартфона, розташуйтеся так, щоб усі, хто бажає спілкуватися, були у кадрі. Тепер можете влаштувати онлайн-чаювання з друзями, із якими ви побачитеся після карантину.

 

  • Обладнайте місце для пустощів. Діти, які вимушені сидіти в чотирьох стінах, можуть легко звести батьків із розуму. Здебільшого через те, що дітям складно витримати вимушену фізичну пасивність. Емоції, переживання, страхи дітей потребують прямого виходу, через фізичну актив­ність. Відведіть для дітей спеціальне місце, де вони зможуть щодня хоча б трішки побешкетувати - пострибати, поверещати, потупотіти ногами. Бажано, щоб дратівливі родичі, які не витримують галасу й шуму, могли сховатися подалі від цього місця. Організуйте для дітей активні ігри - піжмурки, квач, «Море хвилюється» тощо. Робіть разом ранкову зарядку.

 

  • Уникайте гіподинамії. На відміну від дітей, дорослі не відчувають потреби у фізичній активності. Однак це означає, що потрібно постійно сидіти на місці. Гіподинамія, тобто малорухливий спосіб життя, спричиняє порушення сну, травлення і гіпоксію мозку та організму загалом. Принаймні пів години на день приділяйте фізичним вправам. Нині в інтернеті можна знайти онлайн-уроки спортивних занять на будь-який смак: від йоги і аеробіки до танців та дзюдо. Не забувайте перед вправами провітрювати приміщення. Якщо діти долучаються до ваших занять - це добре. Адже що більше енергій вони витратять, то легше буде дорослим.                                                                
  • Будьте турботливішими до найближчого оточення, а передусім до себе. Подбайте про своє самопочуття - ніжтеся у ванні, висипайтеся, займайтеся тим, що вам до вподоби, балуйте себе приємними дрібницями. Якщо обираєте: заборонити щось дитині або дозволити - ліпше дозвольте. Не встрявайте у дрібні сварки. Слухайте тиху релаксивну музику, дивіться добрі, оптимістичні фільми. У спокійних і впевнених батьків - спокійні та впевнені діти.

 

 

 

 

 

10.08.2020

Рекомендації психолога батькам майбутнього першокласника

 

Батьки майбутнього першокласника, як це не дивно теж мають потребу в підготовці «до школи». Найочевидніше - з переходом вашого дошкільника до шкільного життя значно зміниться і його режим дня. Тому батькам бажано обміркувати заздалегідь, як це позначиться на кожному з членів сім'ї. Необхідно вирішити, де і з ким буде перебувати дитина після школи. Можливо, у вас виникне необхідність навчити дитину користуватися побутовою технікою, відкривати замки, готувати собі нехитрий обід і, нарешті, дотримуватись «правил техніки безпеки». Вам буде набагато спокійніше, якщо підготовку до самостійного перебування першокласника будинку ви закінчите ще до 1 вересня. Продумайте всі можливі проблеми, з якими може зіткнутися дитина, і передбачити можливості екстреного зв'язку з батьками. А дитині не доведеться складні перші шкільні дні відчувати додатковий стрес від початку «самостійного» життя вдома протягом кількох годин.

Батькам потрібно бути готовими до того, що у дитини можуть виникнути складності. Кожен батько в глибині душі сподівається, що його дитина буде успішним учнем, лідером. І перші ж невдачі, які, на жаль, бувають у всіх дітей, дуже сильно розчаровують батьків, і батьки не можуть приховати ошукані ілюзії, сильно підриваючи самооцінку свого чада. З надходженням в перший клас ваш Малюк стає Школярем і набуває нові права і нові обов'язки. Ваша терпляча і розуміюча позиція в цей період дуже важлива. Крім того, треба бути готовим до того, що до вашій дитини і оточуючі будуть ставитися інакше, більш вимогливо. І це стосується не тільки кондукторів у громадському транспорті.

Фізичний стан дитини

Якщо ваша дитина має хронічні захворювання або проблеми зі здоров'ям, то працювати над їх усуненням і профілактикою здоров'я майбутнього першокласника краще заздалегідь. З початком навчального року фізичне та психологічне навантаження на дитину зросте і це може несприятливо позначитися на його самопочутті. Фахівці рекомендують крім обов'язкового обстеження дитини для збору даних в медичну карту першокласника відвідати окуліста, якщо у дитини є спадкова схильність до розвитку захворювань очей або у нього вже спостерігається зниження зору. Відвідування хірурга дуже бажано тим дошкільнятам, у яких є проблеми з поставою і схильність до розвитку сколіозу.

Також батькам варто звернути увагу на дрібну моторику дитини та її розвиток. Так, так, ту саму дрібну моторику, про яку вперто твердять всі фахівці з розвитку малюків, починаючи мало не з самого народження. Для школяра рівень розвитку дрібної моторики теж має значення. З початком навчання дитині доведеться опановувати навичками письма, а це потребує від дитини значних зусиль, і чим більше розвинута моторика руки, тим цей навик буде даватися простіше.

Режим дня

Якщо ваша дитина відвідувала дитячий сад, то режим підйому і відходу до сну не буде новим, якщо ж ні, то батькам варто подбати заздалегідь про те, щоб ранній підйом не став для дитини додатковим стресогенним фактором.

За кілька місяців до початку навчання починайте укладати дитину спати в певний час. Звичайно, будити дитину влітку щодня в 7 ранку без необхідності занадто жорстоке випробування, але простежити за тим, у скільки ваша дитина прокидається, і спробувати наблизити цей час до 8 - 9 години ранку можливо. Це значно полегшить життя з початком навчального року.

Режим дня дитини зміниться і в другій половині дня. Дитині необхідно буде виділити час для домашніх занять. У першому класі офіційно не задають домашніх завдань, але вчитель, як правило, намагається поступово привчити дітей до цього. 

Впевненість у собі Важливо, щоб дитина не відчувала почуття невпевненості в незнайомій обстановці. Переконайтеся, що ваша дитина твердо знає напам'ять свої прізвище, ім'я та по батькові, дату народження, адресу.

Мотивація

На питання «чи Хочеш до школи?» більшість дошкільнят скажуть «Так!». Але, на жаль, вже після тижня навчання у значної частини першокласників відповідь на те ж питання змінюється на «Ні!». 

Для вашого дошкільника школа представляється як якийсь ідеальний образ, сформований на основі власних вражень від занять на підготовчих курсах, перегляду кінофільмів і мультфільмів, розповідей дорослих і навіть мрій.

Як же дізнатися чого дитина чекає від навчання в школі? Як зробити так, щоб його не чекало розчарування? 

Єдиний спосіб з'ясувати це - говорити зі своєю дитиною.

Розкажіть про своє шкільне життя, і про свій перший клас поділіться з дитиною власними враженнями і спогадами. Розкажіть смішні історії зі свого шкільного минулого, розкажіть про своїх друзів - однокласників. Влаштуйте сімейний вечір спогадів з переглядом фотографій вашої шкільної пори. Задоволення і користь отримає не тільки ваш майбутній першокласник, але і ви самі. Це, до того ж, привід побільше дізнатися про дитинство близьких людей.

Увага і пам'ять

Успіхи і невдачі в навчанні багато в чому залежать від розвитку пам'яті та уваги дитини. На щастя, і пам'ять і увага піддаються тренуванню. Коли мова йде про старших дошкільників, то найкращий спосіб розвитку їх пам'яті і вдосконалення уваги - гра. Звичайно, спеціально організована дорослим гра. Сама дитина займатися своїм розвитком в цьому віці ще не в змозі. 

Для розвитку пам'яті та уваги розроблено безліч ігор і вправ, якими батьки можуть користуватися, займаючись зі своєю дитиною. Але існують корисні ігри, які можна застосовувати без спеціальної підготовки і в яких діти з задоволенням приймають участь.

Портфель для першокласника

Не позбавляйте малюка можливості зайвий раз помилуватися на себе з ранцем за спиною. Дуже важливо, щоб дитина не тільки приміряла його, а ще й освоїла простір портфеля - всі його відділення, кишеньки і застібки. Інакше перші 20 хвилин уроку будуть регулярно обертатися для нього пошуковою експедицією в портфельні надра.

Постарайтеся не гнатися за всякими досягненнями технічного прогресу в області канцелярії і відмовитися від пеналів з вбудованим будильником або говорять калькуляторів, які як міни вибухають саме в той момент, коли вчитель насилу добився в класі тиші. Пенал повинен бути простим у використанні і компактний, щоб не займати половину робочої поверхні парти.

Дуже важливо, так же пояснити дитині, що портфель це символ шкільного життя та іграшок без дозволу дорослих вхід туди заборонений. Завжди існує небезпека, що іграшки будуть використані не тільки на перервах, але і під час уроку, що загрожує ускладненнями відносин з учителем.

 

 

25.04.2020    

 

Якими ляльками граються наші діти?

 

Лялька – це іграшка, з якою грають «в життя». Вона вчить відтворювати стереотипи жіночої поведінки: догляд за дитиною, її  годування, вкладання спати і інші дії, які в звичайному житті спрямовані на самого малюка. В іграх з ляльками відпрацьовуються і моральні моделі поведінки: ляльки ввічливо знайомляться один з одним або б’ються, ляльку може бути шкода, вона може погано себе поводити і т.п.

До того ж гра в ляльки – найсильніший засіб психологічної підтримки для дітей. Разом з лялькою малюк проживає свої радощі й прикрощі, сварки і образи, програє ситуації і змінює їх фінал на позитивний. Це дозволяє йому позбутися від тривожності і знайти душевну рівновагу.

КОЛИ І ЯКІ ЛЯЛЬКИ КУПУВАТИ ДИТИНІ?

У віці до року дитина ще не вміє гратися в ляльки, тому кращою «лялькою» для неї стають батьки. Участь дорослих у дитячих іграх – обов’язкова, адже гратися просто так, без допомоги батьків, малюк не навчиться.

У рік вже можна купити малюкові першого простенького пупса. Але до двох років діти ляльок не виділяють серед інших іграшок. Її кидають, тримають то за волосся, то за ногу.

У 3-4 роки дитина вже починає усвідомлювати, що лялька – іграшка особлива. Дівчинка з особливим захопленням сповиває і купає своїх «дітей» (пупсів) або одягає великих ляльок-красунь.

До 5-ти років дитина починає себе ідентифікувати з лялькою, мріяти про неї, любити деяких ляльок більше, ніж інших. Старший дошкільний вік з його більш складними рольовими іграми вимагає вже вдосконалених ляльок. Рольові ігри в дочки-матері граються з особливим захопленням. Підійдуть «складні» пупси, які багато вміють: їх годують, поять, змінюють їм памперси, саджають на горщик і т.п. Постарайтеся тільки, щоб лялька з такими майже дитячими функціями все ж таки не була напхана електронікою, не нагадувала вимогливого вихованця-тамагочі або справжню дитину, що реагує на кожен рух своєї маленької «мами». Інакше і до неврозу недалеко.

ЧИ МОЖЕ ХЛОПЧИК ГРАТИСЯ ЛЯЛЬКАМИ?

Не просто може, дуже бажано, щоб він грався ними, не зустрічаючи негативної реакції батьків. На жаль, зацікавившись «дівчачою іграшкою», малюк чоловічої статі дуже швидко розуміє, що дорослим це не дуже подобається – і повністю переключається на пістолети, машинки і конструктори. Але, ляльки потрібні і хлопчикам, і дівчаткам буквально з дитинства. Спочатку – неваляшки і матрьошки, потім пупси, про які треба дбати, попутно освоюючи навички одягання, виробляючи ритуали годування і укладання спати. Хлопчики у віці трохи більше року проявляють такий же інтерес до ляльок, як і до їх «транспортних засобів» – колясок. Потім, в 2-3 роки, настає ера сюжетних ігор, і в коробці з іграшками повинні з’явитися невеликі лялечки, бажано – сім’я. Добре, якщо вони рухливі і різностатеві. У 4-5 років настає черга рольових ляльок – солдатиків, пожежних і т.п. Бажано, щоб ляльки хлопчиків і виглядали як хлопчики, і були зовні близькі йому за віком. Адже лялька – це виразник потреб дитини, за допомогою якого він вчиться спілкуватися, розуміти себе та інших.

На відміну від дівчаток, хлопчикам не потрібен великий набір посуду та аксесуарів для ляльок. Мінімальний набір посуду та меблів хлопчикові буде набагато цікавіше урізноманітнити за допомогою конструкторів або кубиків.

ЧИ МОЖНА ОБІЙТИСЯ БЕЗ КУПОВАНИХ ЛЯЛЬОК?

Традиційні саморобні іграшки робляться з максимально природних матеріалів – дерева, вовни, соломи, натуральних тканин. Вони залишають дитині більше простору для уяви: простий клаптик перетворюється в її фантазії в розкішну сукню, а стилізовано «намічене» точками лице, або повна відсутність рис допомагають уявити ляльку і у вигляді красуні-принцеси, і у вигляді мужнього лицаря. Деякі педагоги (наприклад, прихильники вальдорфської методики) вважають, що такі прості іграшки максимально відповідають природі дитини і приносять їй  найбільшу користь. Але все ж повністю позбавляти малюка стандартних магазинних ляльок не варто, адже він живе в соціумі, серед інших дітей. На тлі володарів Барбі господар саморобок буде відчувати себе ніяково.

ЧИ КОРИСНІ ДЛЯ ДІТЕЙ РІЗНОМАНІТНІ МОНСТРИ?

Вважається, що в іграх з людиноподібними монстрами діти справляються з природними страхами. Також «страховиська», традиційно виконують функції негативних героїв, допомагають виплеснути малюкові природну агресію і накопичений негатив. Але іноді фантазія виробників зашкалює, і з’являються такі чудовиська, на які і батькам дивитися страшно. Будь-яка лялька (від пупса до солдатика і людиноподібного зомбі) – це образ людини. Малюк мимоволі ототожнює себе зі своєю іграшкою, створює власні уявлення про світ людей. Картина реального світу може похитнутися, якщо малюк намагається населити його людьми-павуками або супергероями-кажанами.

Втім, шкідливими для психіки дитини можуть виявитися не тільки інопланетяни, вампіри та інші монстри, а й звичайні, на перший погляд нешкідливі пупси з непотрібними анатомічними подробицями або ляльки з порушеними пропорціями тіла. Треба ще враховувати і вік гравця: лялька, яка хороша для допитливого школяра (наприклад, «вагітна лялька» з розбірним животом і дитиною всередині) може завдати психологічної травми дитині молодшого віку. А взагалі, про те, хороша чи погана лялька, говорить іноді вираз її очей. У хорошої дитячої іграшки очі не можуть бути злими.

КОРИСНА АБО ШКІДЛИВА БАРБІ?

Одні психологи вважають, що граючи з красунею і модницею, дівчатка вчаться доглядати за собою. Інші: пропорції у ляльки – нереальні, «нелюдські», жодній дівчинці таких ніколи не досягти. В результаті з’являється комплекс неповноцінності і проблеми з харчуванням у дівчаток-підлітків. В Англії, наприклад, стали потихеньку наближати ляльки, аналогічні Барбі, до зовнішності «плотненької» дівчинки-підлітка. В Ізраїлі і зовсім Барбі заборонили і замінили на більш ляльки, які виглядають більш реально. До речі, там же ігри дітей регламентуються мало не законодавчо, у всякому разі, право хлопчиків гратися  ляльками перетворилося з недавніх пір в обов’язковий елемент виховання і навчання.

ЯКА ЛЯЛЬКА БЕЗПЕЧНА ДЛЯ ДИТИНИ?

Іграшки оцінюються з точки зору екологічної чистоти, педагогічного аспекту і психології. Куплена лялька не може погано пахнути, з неї не повинна злазити фарба, вона повинна бути виготовлена ​​з якісних матеріалів. Психологічний аспект передбачає, що емоції, викликані ляльками, повинні бути позитивними. З точки зору педагогіки, важливо, чому лялька навчить і які якості розвине в малюка. Естетичний момент теж істотний, іграшка повинна відповідати певному ідеалу краси. Крім того, кожна іграшка – і лялька не виняток – повинна відповідати віку дитини.

Звертайте увагу на наступні моменти:

– лялька повинна бути міцною, її має бути непросто зламати;

– у неї не повинно бути дрібних деталей і довгих шнурків в одязі;

– фарба повинна бути нетоксична і дуже міцна;

– важливо, щоб ляльку можна було мити або регулярно прати в машинці, адже маленькі діти все тягнуть до рота;

– чи видає лялька гучні звуки, які можуть налякати дитину.

ЧИ СВАРИТИ ДИТИНУ, ЯКЩО ВОНА ЗЛАМАЛА ЛЯЛЬКУ?

 

Для дошкільнят природний етап розвитку пізнання – цікавість, як влаштована іграшка, як вона працює. Але така модель поведінки більше властива хлопчикам і тільки стосовно неживих предметів, наприклад, машинок. Дівчата ж можуть розмалювати ляльку, постригти їй волосся, але ніколи не полізуть всередину: для них це дуже страшне видовище, і якщо з лялькою трапляється «нещастя» (випало око, відірвалася рука або нога, відклеїлися вії) – це викликає зазвичай море сліз і запам’ятовується на все життя. У тому числі і тому, що, як уже говорилося, дитина ототожнює себе зі своєю лялькою, і слова «ляльці боляче» для неї не порожній звук. Так що якщо п’ятирічка випадково зламала свою улюблену «подружку», не сваріть її – дівчинка потребує розради

25.11.2019

 

ДИТИНА ГРИЗЕ НІГТІ, СМОКЧЕ ПАЛЬЦІ… ПОГЛЯД ПСИХОЛОГА

Діти часто смокчуть пальці, гризуть і обламують нігті. Дорослі винахідливі в своїх реакціях і спробах (а частіше тортурах) «викорінити» цю звичку. Діти винахідливі і прекрасні в своїй здатності до адаптації і пошуках зцілення.

Не існує, на жаль, універсальних рецептів. Запропоную кілька напрямків для думок і пошуків. Буде дуже багато – але практично. Тема багатогранна і різносторонньо вивчена.

1. Смоктання пальців (куточків одягу, в продовженні – можливо куріння та інше), кусання нігтів, обламування нігтів – симптоми, на перший погляд схожі, але мають, як правило, різну причину.

2. Це не просто «шкідлива звичка» – це невротичні дії, часто абсолютно не усвідомлювані, не завжди контрольовані (особливо у дітей, у яких вольові центри ще не сформовані). Дитина це робить НЕ спеціально, щоб позлити батьків.

3. За кожною такою дією є більш глибока причина – і дорослі напружуються, якщо вже бути чесними, навіть не через саму дію, а через «заряд» – неконтрольований і важливий, який відчувають «за» діями. (Так само, як батьки напружуються не через безлад в кімнаті підлітка, а через внутрішній стан підлітка, який маскує безлад зовнішній).

4. Будь-яка сформована звичка – говорить про існуючі закріплені механізми – це звичка наших нейронних зв’язків. Для того, щоб вона змінилася – потрібен час. І потрібно запропонувати і напрацювати альтернативну дія або реакцію.

5. Ми нічого не можемо забрати, нічого не надавши натомість. Це базове правило виховання. Якщо ми вилучаємо себе – залишаємо замість себе бабусю або няню. Забираємо комп’ютер – пропонуємо значиму альтернативу – свою емоційну присутність, книгу …. Якщо немає заміни – в цій «порожнечі», що утворилася, виросте новий, можливо більш серйозний і вже тілесний-соматичний симптом.

6. Чим більше наше напруга, чим більше вимог «щось з цим робити» – тим більше дитина почувається «не таким», тим більша ймовірність закріплення симптому або трансформації його в щось інше (наприклад – без коментарів про адекватність методів «батьківської терапії» – у дитини, якій сказали, що відірвуть руки і пеніс, якщо знову “застукають” за мастурбацією – з’явилося смоктання пальців, коли батьки пригрозили відрізати пальці – почався енурез).

СМОКТАННЯ

%d0%b4%d0%b8%d1%82%d0%b8%d0%bd%d0%b0-%d1%81%d0%bc%d0%be%d0%ba%d1%87%d0%b5-%d0%bf%d0%b0%d0%bb%d0%b5%d1%86%d1%8c

Ми багато знаємо про оральну фазу розвитку. Це час, коли малюк-немовля отримує задоволення і розвиває безліч тілесних пристосувань і механізмів (наприклад, під час годування задіяні відразу три нерва з величезними зонами «ведення»: блукаючий, трійчастий та носоглотковий нерв), отримує досвід близькості, безпеки, довіри – завдяки саме смоктанню молочка з грудей. І саме тоді і стільки, скільки йому потрібно. Норма у кожної дитини своя, як і можливості сімейної системи.

Це «оральний» час, коли в дитини закладається відчуття “Я існую” і “Мої потреби можуть бути задоволені”. Це час формування прихильності – можливості взагалі бути в близьких відносинах, приймати і давати відгук на близькість. Це час формування базової довіри чи недовіри до світу.

У кожної людини свої потреби, уроки і свій досвід. Якщо потреба дитини з різних причин не була задоволена, якщо в цей час відбувалося щось травматичне – дитина може «дозадовільняти» – добирати цю потребу, вибираючи «замінники» – палець, соску, олівець, сигарету …

У смоктанні пальців ми виділяємо вікові періоди:

Малюки і діти після 3 років. Малюки, що знаходяться на змішаному вигодовуванні, при прорізуванні зубчиків – за допомогою смоктання кулачка і пальчика компенсують те, чого їм не вистачає або знеболюють процес. Це варіант норми, з цим можна «нічого не робити» (але – важливий мінус – може перерости в звичку). У цьому віці недолік контакту з грудьми компенсується емоційною близькістю і емоційним відгуком і тілесним контактом.

 

Старші і зовсім дорослі люди повертають собі за допомогою смоктання відчуття присутності когось найважливішого (заповнюють порожнечу, в якій повинні бути мама і тато), безпеки, знімають емоційне напруження.

Вони регресують – повертаються в минуле, коли теперішнє занадто напружене.

Повертають собі відчуття безпечних кордонів.

Компенсують відсутню ніжність.

Заспокоюються перед сном.

Заповнюють простір «нудьги».

Для єдиних дітей в сім’ї – можливість таким дивним способом відпочити від надлишкових контактів (в школі і садку).

Потреба: Безпека, опора на маму, зняти надмірну напругу, повернутися в близькість і ніжність. Повернути собі відчуття важливості при ревнощах до молодшого. Знизити власну критичність, контроль, вийти з-під тиску критичності, контролю, перфекціонізму – свого і батьків.

Що робити:

  1. Знайти джерело невротизації – небезпеки.
  2. Знизити можливу вимогливість і оцінність.
  3. Більше тілесного контакту, масажів, тілесних ігор, особливо обіймашок і всього, що нагадує обійми – обійми – це проекція «матки», гри в хованки, в халабуди і ін. Грати в немовлят.
  4. Малювати мандали, будиночки, будувати щось, що створювало б відчуття кордонів. Гратися під ковдрою.
  5. Давати пити з трубочки, з поїлки.
  6. Разом готувати їжу.
  7. Іноді працює парадоксальний метод – зробити смоктання пальців не тільки дозволеним, а обов’язковим. Я виписувала рецепт з печаткою – «в понеділок з 15.00 до 15: 15 смоктати з прицмокуванням великий палець правої руки. Вівторок – з 16.00 до 16: 15 – смоктати з прицмокуванням вказівний палець лівої руки і так далі. Для батьків це серйозне випробування, для дітей – парадоксальна психотерапія.
  8. Гратися з водою і в воді.
  9. Малювати пальчиковими фарбами.

Дивні питання для дорослого:

  • Що – кого хочеш повернути – всмоктати, увібрати?
  • За ким сумуєш?
  • Хочеться згорнутися в калачик?
  • Що для тебе ніжність?
КУСАННЯ НІГТІВ

 

%d0%b4%d0%b8%d1%82%d0%b8%d0%bd%d0%b0-%d0%b3%d1%80%d0%b8%d0%b7%d0%b5-%d0%bd%d1%8b%d0%b3%d1%82%d1%8b

Форма аутоагресії і ретрофлексії – дитина гризе нігті, замість того, щоб «вкусити», показати зуби.

Дитина з таким симптомом часто гіпервідповідальна і чутлива, боїться зробити боляче іншим, сказати «не те», образити, сором’язлива, самокритична. Вона часто бере відповідальність за почуття своїх батьків. Боїться їх засмутити, боїться зробити помилку, не виправдати очікувань. Може іноді говорити тихо і невиразно. Їй складно сказати Ні. Пригнічує природні агресивні імпульси. Часто не може сказати, чого хоче і не хоче. Не дозволяє собі помилятися. Їй складно розслабитися. Може скривлюватися спинка, як ніби на плечах лежить вантаж. Відчуває часто страх і почуття провини.

Кусанням нігтів проявляються невисловлені слова, самоїдство, контроль.

У нігтьовому ложі є точки – проекції різних етапів нашого розвитку. Іноді дитина «стимулює», витягуючи або кусаючи, «точку зачаття, народження» … У цієї ж дитини можуть бути часті ларингіти, ангіни, бронхіти.

Що робити:

  1. Знизити тиск. Зняти з дитини відповідальність за свої почуття і вою нереалізованість.
  2. Вчити і дозволяти говорити “ні”.
  3. Стимулювати робити самому вибір і заохочувати цей вибір.
  4. Розповідати про свої помилки зі сміхом.
  5. Самі дозволяйте собі дуріти і радіти.
  6. Грати в псевдо-агресивні ігри (де є «руйнування»). Тягнути ротом хустку, як собачки, гарчати, гавкати один на одного, гризти сухарі, яблука, штовхатися.
  7. Співати, кричати, проявлятися в будь-якій творчості, плюватися в ціль з трубочки.
  8. Ліпити з глини, пластиліну, грати з кінетичним піском, крупами, переливати рідини.
  9. Масаж тіла і рук.
  10. Грати в рольові ігри, ходити в театральні студії.
  11. Дозволяти говорити «Моє!»

+ Все, що було написано під час смоктання пальців.

Дивні запитання дорослим:

  • Ти самоїд?
  • За що себе «їсиш»?
  • Кого хотів би вкусити?
  • Коли дозволяв собі «показувати зуби»?

Звичайно, у кожної людини свої симптоми і їх причини, і вираженість цих симптомів і причин. Звичайно, психологи все ускладнюють і без них он скільки поколінь виросло. І, звичайно, замість всього написаного, легше крикнути, вдарити або намазати пальці зеленкою.

Добрих дорослішань!

 

 

25.08.2019

 

                                                                Поради батькам 

 

щодо адаптації дитини до умов дошкільного навчального закладу

 

 

1. Передусім слід організувати життя дитини в сім'ї відповідно до режиму дня, якого дотримуються в дошкільному навчальному закладі.

 

 2. Готуючись до дитячого садка, докладно розкажіть малюку, що вдень він буде ходити до дитячого садка, а ввечері ви разом з ним будете займатися вдома цікавими справами.

 

 3. Варто зацікавити сина чи доньку дитячим садком, викликати бажання йти туди. Для цього під час прогулянок покажіть будівлю дошкільного навчального закладу, ігрові майданчики; разом поспостерігайте за грою дітей, розкажіть про їхнє життя в садочку. Не можна дитину залякувати садком, погрожувати: «Не слухатимеш – віддам у садочок». Це викличе страх перед дошкільним закладом і, безумовно, погіршить стан дитини в період звикання до незнайомого оточення. Навпаки, слід викликати бажання в неї ходити до садка: «Якщо слухатимеш, не плакатимеш, то підеш у дитячий садок». Про вступ до садка треба говорити в сім'ї як про радісну, очікувану подію.

 

4. Ідучи будь-куди, завжди розповідайте малюкові, що буде, коли ви повернетесь, щоб у нього була впевненість в тому, що він потрібен вам!

 

 5. Навчайте дитину вдома всіх необхідних навичок самообслуговування та взаємодії. Дитина значно легше пристосується до умов суспільного виховання, якщо в сім'ї вона оволодіє елементарними навичками самостійності. Іноді, прагнучи зекономити час, батьки поспішають самі одягнути, нагодувати дитину, чим стримують формування в неї необхідних умінь. Так діти, звикнувши до надмірної опіки, у яслах почуваються безпорадними і самотніми.

 

6. Подбайте про психічне і фізичне здоров’я дитини.

 

7. Повідомте вихователів про звички та вподобання вашого малюка, про особливості здоров'я та поведінки.

 

 

 

 

25.07.2019

Якщо дитина б’ється

   Малюк б’ється… Це дуже часта скарга батьків. Важливо те, що саме від реакції мами чи тата на таку поведінку дитини залежить, чи буде малюк продовжувати битися чи ні. Ці рекомендації допоможуть правильно відреагувати на прояви агресії у вашого малюка.

 

   Для початку варто уточнити:

якщо дитина спостерігає вдома за бійками батьків, якщо її б’ють вдома (навіть просто легко плескають по руках, попі і т.п.), то ці рекомендації не матимуть бажаного результату. Для початку попрацюйте над собою і припиніть бійки в сім’ї.

діти до 3-3,5 років часто б’ються тому що не вміють і не знають як по іншому відреагувати на ситуацію, яка склалася. Тому завдання батьків чи вихователів показати і навчити дитину правильно реагувати і взаємодіяти.

 

ЯКЩО ВАШ МАЛЮК Б’Є ВАС (КУСАЄ, ЩИПАЄ, СМИКАЄ ЗА ВОЛОССЯ)

Одразу після того, як відбувся удар, скажіть дитині, що вам неприємно, боляче. Скажіть, що ви не хочете, щоб вас били.

Якщо ваша дитина повторює свій удар знову, зупиніть, м’яко, але рішуче перехопивши руку. Скажіть іще раз, що це боляче і вам не подобається, боляче.

Якщо малюк знаходиться у вас на руках і б’є вас, то після його другої спроби вас вдарити, поставте його на землю і скажіть, що ви не хочете так спілкуватися.

Якщо малеча починає плакати після того, як ви опустили її на землю, візьміть знову на руки, адже ви хочете пояснити, а не наказати.

Якщо ж малюк знову б’є вас, опустіть його на землю іще раз, чітко проговорюючи, чому ви так робите (вам не подобається удар, вам боляче).

Звичайно, після такого одразу ж на руки брати не варто. Але і не чекайте поки почнеться справжня істерика. Візьміть на руки знову, але притримуйте ручки, щоб вони не замахувалися.

Якщо ви гралися разом, а малюк вас вдарив, то після його другої спроби вийдіть із гри. Можна вийти з кімнати. Необхідно і словами і вчинками показати дитині, що такими способами ви спілкуватися з нею не будете.

 

 

ЯКЩО ВАША ДИТИНА Б’Є ІНШУ ДИТИНУ (КУСАЄ, ЩИПАЄ, ШТОВХАЄ, СМИКАЄ ЗА ВОЛОССЯ)

Спробуйте перехопити удар, зупинити руку дитини перш ніж вона вдарить. Скажіть своєму малюку, що хлопчикові / дівчинці боляче від такого, що він / вона буде плакати. Якщо удар відбувся, скажіть, що дитині стало боляче, покажіть, як вона засмутилася / скривилася / розплакалася… Скажіть, що дітям не подобається, коли їх б’ють. ВАЖЛИВО: НЕ ПРОСТО СКАЗАТИ, ЩО БИТИСЯ НЕ МОЖНА (це дуже абстрактно і незрозуміло), А ПОЯСНИТИ ЧОМУ (тому що боляче, неприємно…)

Запропонуйте одразу інший спосіб виходу із ситуації: давай попросимо словами, а не бійкою хлопчика / дівчинку, щоб він / вона віддав / віддала іграшку, поділилась, підсунулась і т.п. Якщо ж ваш малюк штовхає, б’ється просто так, покажіть, як можна взаємодіяти: не бий, а обійми, погладь, візьми за ручку, легенько доторкнись. Як правило малюки охоче зупиняють бійку і починають ніжно гладити по голівці іншого.

Якщо ж ваш малюк продовжує битися, пожалійте скривджену дитину, а вашу заберіть подалі. Візьміть на руки і віднесіть за кілька метрів від скривдженого. Потрібно показати, що таким способом гра не склеїться, що діти, які б’ються, граються самостійно.

 

 

ПОМИЛКОВІ РЕАКЦІЇ БАТЬКІВ НА БІЙКУ ДИТИНИ

Вдарити у відповідь. Таким чином ви покажете дитині, що удар — це нормальний спосіб виражати свій гнів в незадоволення. Якщо ви забороняєте дитині битися, кусатися, щипатися, не робіть цього і самі!

Накричати, насварити. Тут як і в пункті 1 ви демонструєте, що крик (до речі це один із проявів агресії), є нормою, а ще, що перемагає сильніший і старший.

Зробити вигляд, що ви плачете. Це неправда, це гра, а дитина її відчуває. Крім того, дитина вважає такий ваш спектакль звичайною розвагою. Тому буде продовжувати так робити, щоб побачити ваш спектакль знову і знову.

Присоромити. для дитини до 3,5 років сором — це просто слово, яке не має ніякого значення. Тому ваші фрази: “Як тобі не соромно!” не будуть мати ніякого ефекту.

Не звертати увагу, думаючи, що сам зрозуміє (або чекати, коли хтось дасть здачі). якщо ви не висловлюєте незадоволення поведінкою дитини, вона думає, що її поведінка — це норма, а тому продовжує так робити

 

 

 

10.04.19

7 кроків, щоб стати кращими батьками

 

1. Любов найважливіша потреба всіх дітей, тому її має бути багато.

 

2. Намагайтесь побачитити світ очима дитини і зрозуміти її почуття.

 

3. Вмійте побачити веселі моменти і дозволяйте собі і дитині сміятись за нагоди.

 

4. Запровадьте правила поведінки в родині і неухильно дотримуйтесь їх.

 

5. Плануйте розпорядок дня дитини.

 

6. Хваліть і заохоч уйте дитину.

 

7. Пам'ятайте про власні  потреби.

 

Як виховати генія

 

1) Відповідати на всі дитячдитячі запитання чесно та терпляче.

 

2) Регулярно читати книги.

 

3)  Привчати думати і прийматприймати рішення самостійно.

 

4) Створити належні умови для гри, навчання, відпочинквідпочинку, творчості.

 

5) Створити виставку робіт і досягнень.

 

 

 

 

13.02.19

 

Чому діти плачуть

 

Хочу !

Найпоширеніша причина плачу. Якщо дитина прозбещена і не звикла до відмов, то їй важко буде пояснити причини відмови.

Мені боляче!

У дівчаток плач сприймається нормально, а от хлопців просимо потерпіти, вони ж майбутні чоловіки.

Плач – нормальна реакція на біль чи обращу незаледно від статі.

Мені прикро!

Мова йде про душевний біль.Дитина плаче від образи, від несправедливості, власного

безсилля.

Зверніть на мене увагу!

У вік неспримного прогресу дітям  приділяється мало уваги.

Я впертий, буде так!

Це вже результат частого потурання.

 

 

Поради щодо зниження рвня страхів у дитини

 

  • Пам’ятайте, що дитячі страхи – це серйозна проблема,  не треба сприймати їх тільки як «вікові» труднощі.
  • Не іронізуйте, дитина зрозуміє, що захисту чекати не від кого, і остаточно закриється.
  • Спрямовуйте і контролюйте перегляд дитячих мультфільмів, намагайтеся, щоб діти дивилися передачі з позитивними героями, орієнтовані на добро, тепло.
  • Прагніть, щоб у родині була спокійна, доброзичлива атмосфера, уникайте конфліктів, сварок, особливо в присутності дітей.
  • Не залякуйте дитину: «Не будеш спати – покличу вовка».
  • Більше заохочуйте, схвалюйте й морально підтримуйте дитину.
  • Малюйте з дитиною страх і все те, чого вона боїться. Тему смерті краще виключити. Саме заняття має тривати не більше 30 хвилин. Малюйте страх фарбами, у кілька прийомів.
  • Після закінчення заняття похваліть дитину, а через кілька днів обговоріть з нею малюнок.
  • Можна запропонувати знищити малюнок: порвати або спалити.
  • Не чекайте швидкого результату, страх не зникне одразу.
  • Змініть образ страху.
  • Грайте за ролями. Ігри за ролями гарні тим, що дозволяють моделювати практично будь-яку ситуацію, що викликає в дитини тривогу, і розв’язати її ненав’язливо, у грі, формуючи у такий спосіб у свідомості дитини досвід подолання свого страху.
  • Посмійтеся разом з дитиною. Цей спосіб передбачає наявність фантазії в батьків. Придумайте якусь історію (обов’язково страшну) із власного дитинства, про те, що ви й самі так само боялися, а потім перестали. Нехай син або донька посміється з вас. Адже одночасно вони сміються й над своїм страхом.
  • Пам’ятайте – дитина має право на помилку!
  • Дитина повинна знати – батьки в будь-якій ситуації підтримають її і не стануть менше любити

 

 

14.01.19

Помилки виховання та їх наслідки

batjkydity1.jpg (335.24 Kb)

Ще в далеких 1960-х відомий американський психолог Діана Баумринд описала та класифікувала типии батьківської поведінки, з того часу її роботи можна зустріти в багатьох психологічних підручниках. Але час тече наче вода, і класифікації з того часу розвинулись. Ми пропонуємо вам почитати про 9 основних видів неправильної батьківської поведінки та й взагалі помилок виховання, а також доповнимо їх висновком про правильний батьківський тип.

Почитайте уважно, аби не допускати цих помилок. А може, ви жертва такого виховання? Аналізуйте! Це не просто, але це варте того, аби не вчинити тих же помилок у власній сім'ї.

Авторитарні батьки

Кредо цього типу батьківства – «Буде так, як я сказав! І ніяк інакше». Це батьки тирании, котрі намагаються виховувати дітей покараннями, а не заохочуваннями. До того ж часто вони карають дітей в приступах  Їх діти виростають зазвичай заляканими, невпевненими в собі та непристосованими до дорослого життя. Більше того, діти самі виростають авторитарними батьками і повторють цикл. 

Потураючі батьки

 

Такі батьки не розставляють для дітей ніяких обмежень і часто плутають із любов'ю вседозволенність. Цим батькам важливо отримувати одобрення з боку дітей, як наслідок діти отримують реальну владу над батьками і виростають розпещеними егоїстами, впевненими, що хтось завжди їм щось винен. Коли ж не отримують бажаного, то закатують істерики, просто як в дитинстві.

Гіперопікуни

Цей тип батьків бажає дітям лише добра, але насправді гіперопіка – ознака невпевненості батьків, котрі проектують цю невпевненість на своїх дітей, не даючи їм вчитись на власних помилках та виробляти таким чином впевненість в собі. Діти виростають такими ж тривожними, як і батьки, більше того, ці діти виявляються нездатними до порання із життєвими складнощами.

Батьки, що нехтують обов'язками

 

Цей тип батьків часто не займається вихованням дітей. Іноді це трудоголіки, або ж батьки, котрі постійно у сварках. Вони поглиблені у власний світ, як наслідок, діти виростають нездатними поратись із життєвими складнощами, із низькою самооцінкою, а також не можуть обходитись без сторонньої підтримки.

Різнополярні батьки

 

Іноді батьки мають абсолютно різні підходи до виховання. Елементарний приклад: авторитарний та вседозволяючий. В таких сім'ях діти швидко вчаться маніпулювати батьками, а найчастіше припадають на сторону того, хто дозволяє більше. Такі діти виростають без навику конструктивного спілкування і не зовсім розуміють, що таке нормальні стосунки.

Батьки нарциси

Нарциссичні батьки використовують дітей у власних цілях. За їхнім уявленням, не батьки мають піклуватись про дітей, а діти про батьків. Іноді дітям доводиться грати роль батьків, а іноді, просто говорити те, що хочуть почути батьки (інакше чекай гніву праведного).
Іноді батьки нарциси за рахунок дітей намагаються реалізувати власні амбіції (наприклад, у мистецтві). Чудовий приклад батьки-артисти, що намагаються схилити дітей до свого ремесла. Такі діти виростають розгубленими. Вони постійно потребують підтримки.

Залежні батьки

Залежні батьки не хочуть відпускати від себе дітей. Вони створюють легкі та зручні умови біля себе та викликають почуття провини у дітей, котрі хочуть поїхати від них та будувати власне життя самостійно. Такі батьки тримають дітей в інфантильному стані (збереження дитячих рис), діти ж переконуються, що не можуть житии самостійно. В результаті діти виростають із низькою самооцінкою, не вміють бути незалежними та відстоювати власні інтереси.

Ізольовані батьки

 

Доволі часто трапляється так, що батьки живуть наче в соціальній ізоляції, не спілкуючись з друзями чи родиною. Вони не вміють будувати стосунки навіть один із одним. Саму тому нерідко, виховують дітей одні. Діти не вчаться спілкуватись , будувати стосунки та відчувають себе відчудженими, ізольованими.

Токсичні батьки

 

Токсичні батьки – найгірший варіант. Вони можуть відноситись до будь якого, із вищеназваних типів виховання, ба навіть до кількох.Але при цьому батьки старанно прикидаються люблячими, ховаючи свою «отруту». Діти токсичних батьків часто починають розуміти, що з ними відбувалось лише в дорослому віці. Жаліючись батькам, чують у відповідь лише сміх. А від сторонніх людей, після розповіді, нерідко чують щось на кшталт: «та як тобі не соромно? Вона тільки й говорить про те, як про тебе піклується».

Авторитетні батьки

 

Єдиний правильний тип виховання, котрий виділила психолог Діана Баумринд – авторитетний. Батьки авторитетні поводять себе твердо, але без жорстокості та схильності до постійних покарань. Відкриті для діалогів, вчать дітей вибудовувати конструктивні стосунки та адаптуватись до ситуацій. Вони люблять своїх дітей і розуміють, що іноді виховання потребує строгості. Їхні діти виростають самостійними, здатними співпереживати, незалежними та пристосованими до життя.

Психологічна готовність до навчання в школі

(рекомендації для батьків)

  1. Формуйте позитивне ставлення до шкільного навчання. Не зайвим буде привестий приклад з власного життя  в статусі школяра.
  2. Розширюйте кругозів дитини.
  3. Розвивайте дрібну моторику за допомогою ігор з мозаїкою, складання пазлів, ліплення, малювання, аплікації.
  4. Заохочуйте самостійність,ініціативність, креативність.
  5. Будьте прикладом толерантності, ввічливості, доброти, щирості та відповідальності.
  6. Розвивайте пам'ять, мовлення, увагу засобами дидактичних ігор.
  7. Створіть умови для повноцінної гри, відпочинку, навчання.
  8. Заохочуйте ставити запитання, висловлювати власну думку.
  9. Вдосконалюйте навички самообслуговування.
  10. Збагачуйте словниковий запас.
  11. Частіше хваліть, а не докоряйте.
  12. Будьте терплячими до дитячих витівок.
  13. Поважайте самостійність та індивідуальність дитини.
  14. Вчіть самостійно долати труднощі.
  15. Не карайте за помилки. Діти мають на них право.

 

11.12.2018 р

 

 

Креативний розвиток дітей дошкільного віку

 

Дитинство - період, коли закладаються фундаментальні якості особистості, що забезпечують психологічну стійкість, позитивні етичні орієнтації на людей, життєздатність і цілеспрямованість. Ці духовні якості особистості не розвиваються спонтанно, а формуються в умовах любові оточуючих, коли сім’я і вихователі створюють у дитини потребу бути визнаною, здатність співпереживати і радіти іншим людям, прагнення багато чого навчитися. Щоб дитина комфортно почувалася в емоційному плані, необхідні спеціальні умови, що визначають її побут, фізичне здоров’я, характер її спілкування з оточуючими, її особисті успіхи. Які ж умови слід створити для оптимального розвитку креативних здібностей дитини? Однозначної відповіді на це питання психологи ще не дали. Тому проблема залишається актуальною до нинішнього дня. Існують різні підходи і рекомендації. Наприклад, навчання творчості стане можливим, якщо будуть створені такі основні умови: 1. Умови фізичні, тобто наявність матеріалів для творчості і можливості в будь-яку хвилину діяти з ними; 2. Умови соціально – економічні, за яких дитина має відчуття зовнішньої безпеки, тобто знає, що її творчі вияви не отримають негативної оцінки з боку дорослих; 3. Психологічні умови, зміст яких полягає в тому, що у дитини формується відчуття внутрішньої безпеки, розкутості і свободи за рахунок підтримки дорослими її творчих починань. Але роль дорослих у цьому процесі не обмежується лише створенням умов. Вона полягає ще й у тому, щоб активно допомагати малюкові в розвитку його творчих здібностей. З цього приводу розроблені корисні рекомендації.

 

Ось найцікавіші з них:

1. Створіть дитині затишну і безпечну психологічну базу для її пошуків, до якої вона могла повертатися, якщо буде налякана власними відкриттями. 2. Підтримуйте схильність дитини до творчості і виявляйте співчуття до невдач. Уникайте несхвальних оцінок її творчих ідей. 3. Будьте терпимі до дивних ідей, поважайте допитливість, запитання і ідеї дитини. Намагайтеся відповідати на всі запитання, навіть, якщо вони здаються дикими і абсурдними. Пояснюйте, що на багато її запитань не завжди можна відповісти однозначно. Для цього потрібні час і терплячість. Дитина повинна навчитися жити в інтелектуальній напрузі. 4. Давайте дошкільняті можливість побути одному і дозволяйте, якщо він того хоче, самому займатися своїми справами. Надлишок опіки може пригальмувати його креативність. Бажання і цілі дітей належать їм самим, а батьківська допомога може інколи сприйматися як «порушення кордонів» особистості. 5. Допомагайте дитині вчитися будувати її систему вартостей, не обов’язково засновану на її власних поглядах, щоб вона могла поважати себе і свої ідеї поряд з іншими ідеями та їх носіями. Таким чином, її саму, в свою чергу, будуть цінувати інші. 6. Допомагайте дитині у задоволення основних людських потреб (почуття безпеки, любові, поваги до себе і оточуючих), оскільки людина, енергія якої скована основними потребами, менше здатна досягти висот самовиразу. 7. Виявляйте симпатію до її перших незграбних спроб виражати свої ідеї словами і робити їх таким чином зрозумілими оточуючим. 8. Знаходьте слова підтримки для нових творчих починань дитини, уникайте критикувати перші спроби – якими б невдалими вони не були. Ставтеся до них з теплом: малюк прагне творити не лише для себе, але й для тих, кого любить. 9. Допомагайте дитині стати «розумним авантюристом» і часом покладатися в пізнанні на ризик та інтуїцію; найвірогідніше, саме це допоможе зробити справжнє відкриття. 10. Підтримуйте необхідну для творчості атмосферу, допомагаючи дитині уникнути суспільного несхвалення, зменшити соціальні тертя і подолати негативну реакцію однолітків. Чим більше ви надаєте можливостей для конструктивного креативу, тим щільніше закриваються клапани деструктивної поведінки. Дитина, позбавлена позитивного творчого виходу, може спрямувати свою творчу енергію у зовсім небажаному напрямку.

Цікава статистика

  Креативність досягає піку у віці від 3,5 до 4,5 років, а також зростає у перші три роки навчання в школі; знижується протягом наступних року-двох і потім отримує новий поштовх, можливо, у зв’язку з підвищенням рівня фізичного розвитку(передпубертат). – Креативність неоднозначно залежить від освіти. Більшість дітей втрачає свою спонтанну відвагу, коли вони стають «окультуреними». – Період життя людини від 2,5 до 7 років психологи називають другим віком запитань(перший вік – від 1 року до 2,5 років). На кінець цього періоду спостерігається «пік допитливості» - найбільша кількість запитань в мовлення дітей, після чого відзначається спад.

 

26.11.2018

Аутизм – що це за хвороба?

    Важко залишатися байдужим, спостерігаючи за тим, як дитина хвора на аутизм намагається адаптуватися в швидкоплинному сучасному світі. Хоча форми подібних розладів варіюють від легких до важких, багато людей хворі на цю недугу виявляють виняткові здібності до музики чи інших видів мистецтв. Варто їх трохи підтримати і адаптація їх у суспільстві стане цілком реальною.

    Аутизм не є результатом поганого виховання. Аутизм – це розлад, який виникає внаслідок порушення розвитку мозку і характеризується відхиленнями у соціальній взаємодії та спілкуванні, а також стереотипністю у поведінці та інтересах. Всі вказані ознаки з’являються у віці до 3 років.

На відміну від усіх інших дітей з психофізичними порушеннями і без них, аутична дитина не йде назустріч іншій людині і не радіє, коли будь-хто, дитина чи дорослий, хоче, наприклад, гратися разом з нею.

                     

                           Які найбільш типові симптоми аутизму?

1. Недостатній розвиток мови, відсутність мовлення. У дітей раннього віку, як правило, спостерігаються порушення зору, мови (їм важко говорити), вони надмірно сором’язливі, часто повторюють одні й ті ж слова по кілька разів поспіль. Дитина не розуміє мову інших людей, сама не прагне розмовляти, спілкуватися з іншими людьми, навіть матір'ю

2. Дитина не сприймає навколишній світ, не реагує на події навколо нього. Батькам часом зовсім неможливо привернути увагу дитини, вона не реагує на своє ім'я і на звуки голосів мами і тата. Більш того, з часом дитина починає активно уникати спілкування, ховається, іде. Дитина не фіксує погляд на обличчі батьків, немає контакту поглядів, не обертаються на мову..

3. Дитина з аутизмом не переносить емоційного контакту з батьками. Навіть у перші місяці життя дитина не тягне ручки, не притискається до матері, а, перебуваючи на руках у батьків, чинить опір фізичного контакту, напружує спину, намагається вирватися з обіймів батьків.

4. Дитина, що страждає аутизмом, ніколи не грає з іграшками, і навіть не виявляє до них інтересу. Гра дитини з аутизмом полягає в наборі простих рухів - вона смикає шматок одягу, крутить мотузку, смокче або нюхає частини іграшок. Ці ознаки аутизму також проявляються після досягнення дитиною віку 1 року.

5. Дитина не проявляє інтерес до інших дітей, не грає з однолітками. Аутист не проявляє інтерес до ігор дітей.

6. Дитина, що страждає аутизмом, не може навчитися найпростішим навичкам самообслуговування.                                                                                                     

7. Дитина з аутизмом потребує постійного контролю, вона не розуміє і не може оцінити небезпеки навколишнього світу.

8. Незважаючи на байдужість до навколишнього світу, дитина з аутизмом може дуже часто проявляти спалахи гніву і агресії.

9. У дитини з аутизмом часто присутній синдром нав'язливих рухів - вона розгойдується стоячи або сидячи, довгий час безцільно плескає в долоні, обертає і крутить різні предмети, довгий час дивиться на світ, вогонь, вентилятор.

 

Що можна порадити батькам і близьким дітей, що страждають аутизмом?

   Якщо для батьків помітними стають перераховані вище ознаки аутичного типу розвитку, то обов’язково потрібно звернутися до дитячого психіатра, щоб пересвідчитися, наскільки ці особливості розвитку дитини мають підставу. Діагноз «ранній дитячий аутизм» може бути поставлений тільки фахівцем - дитячим психоневрологом після ретельного обстеження малюка. Якщо цей діагноз дитині поставлений, то батькам потрібно визначитися з програмою подальшого навчання та розвитку малюка. Для цього важливо проконсультуватися у спеціального психолога чи корекційного педагога, які мають досвід роботи з такими дітьми, можуть надати розгорнуту характеристику стану психічного розвитку дитини, а також визначити форми і напрями корекційних занять для дитини.

   Батькам потрібно набратися терпіння, твердо вірити в успіх і не втрачати надію. Сьогодні в багатьох містах відкриті спеціальні курси та школи для батьків, чиї діти страждають аутизмом.

   Основою успішного подолання аутизму, є виконання в домашніх умовах та в умовах спеціальних центрів індивідуальної програми реабілітації хворої дитини. Природно, головне завдання тут лягає на плечі батьків. Тому першорядним кроком має стати ПРИЙНЯТТЯ того, що їх дитина страждає на аутизм. Адже вона не психічно хвора людина, у неї просто “інший спосіб бачення світу”, їй трохи важче висловити свої почуття. Ось тут і потрібно їй допомогти, підтримати, навчити.

    При правильному, наполегливому підході до виконання лікувальної (реабілітаційної) програми діти, хворі на аутизм, показують відмінні результати і можуть значною мірою відновлюватися, адаптуватися до нормального життя. Нерідко вони володіють даром або талантом у якійсь області мистецтва або знання, організовувати її активність, формувати довільну регуляцію поведінки. 

Особливо важливе значення у вихованні аутичної дитини має організація її цілеспрямованої поведінки шляхом чіткого розпорядку дня, формування стереотипної поведінки в певних ситуаціях.

    Оскільки порушення аутичного спектра є наскрізними, то позитивний вплив на розвиток дитини має відбуватися комплексно. Йдеться про те, що у центр уваги мають потрапляти моторна, емоційна і пізнавальна сфери. Щодо моторної сфери варто отримати консультацію фахівців (а особливо важливо – ще й відпрацювати певні навички), як саме допомагати дитині у цьому напрямі. Вміти: активізувати прояви дитини, виконувати вправи на перерозподіл м’язової напруги, володіти різними способами зняття напруги, сприяти гармонізації тонічної регуляції в цілому, бо саме вона є підґрунтям повноцінного психічного розвитку.

     Виховання малюка, котрий страждає раннім дитячим аутизмом, має свої специфічні особливості, і займає багато часу і сил .Потрібно постійно займатися з дитиною, у жодному разі не пускаючи на самоплив, інакше розвиток психоемоційної сфери дитини зупиниться або відкотиться на початковий рівень.

Виховання малюка, котрий страждає раннім дитячим аутизмом, має стати способом життя сім'ї, в якій є місце добру, терпінню і великої любові до дитини.